Разделы библиотеки

Авторизация






Забыли пароль?
Пізнати, що є добро Версия в формате PDF Отправить на e-mail
2 квітня у Києві презентували книжку Архиєпископа-емерита УГКЦ Блаженнішого Любомира (Гузара) під назвою «Три дороги». Це бесіди Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Любомира у 2001–2011 роках з журналістами і фрагменти з його аудіокниг «Дорога до себе», «Дорога до ближнього», «Дорога до Бога». У сонячний весняний день моя душа раділа від живого спілкування зі справжнім мудрецем. Блаженніший Любомир, якому цьогоріч виповнилося 80 років, з посмішкою попередив журналістів: «Я практично незрячий. Моя молодість, про яку тут говорили, починає губитися, то вже погано і чую», — і не пропустив жодного запитання із зали.


Чи Ви робили багато добра у своєму житті?

– Мені болить, що у своєму життя я проґавив дуже багато можливостей щось зробити доброго. Не хочу себе хвалити. Я не робив багато зла, більш старався його оминати, але не робив достатньо і добра. Коли я сьогодні оглядаюся на своє минуле, то думаю, що міг і те зробити, і те. Я не використав до тої міри, до якої треба було, можливості творити добро. Мені прикро. Дозвольте я звернуся до такої практики, яка називається сповіддю. Люди приходять до душпастиря і йому переказують свої гріхи, що зробили поганого. Дуже мало людей звертає увагу на те, що не робити добра – це є спосіб не використати нагоди і, до певної міри, це, не скажу – робити зло, але майже-майже…Треба на це звернути увагу. Люди думають, що коли вони не роблять зла, нікого не кривдять, стараються бути добрими членами своє сім’ї, родини, громади, то вони досконалі. Треба запитати: а чи я зробив стільки добра, скільки я міг зробити? Це властиво нашій природі – свобода робити добро. Ми не є свобідними робити зло. Ми можемо робити зло, бо ми вільні, але це не є ціль. Ціль – робити добро. І треба щиро старатися робити добра якнайбільше всім, з ким ми зустрічаємось.

Про корупцію.
– Корупція – це є недуга, духовна недуга. Це злодійство. Воно не зникає, бо ще замало ми втягнули Божого духа в себе, ще замало ми відчуваємо потребу у справедливості. Тільки тоді, коли ми будемо цілковито переконані духовно, що це є лихо, що його треба уникати, як кожного гріха, тоді ми вилікуємо громаду, наш народ. Але все це вимагає часу. Я думаю, що церква старається переконувати людей, щоб вони не спокушувалися корупції, чесно, гідно і сумлінно виконували свої обов’язки, кожному віддали те, що йому належить, не присвоювали і не вимагали від людей те, що їм не належить. Я відчуваю, що ми на шляху. Видно, здається, певні знаки, що йдемо уперед, лікуємося від гріхів минулого. Потрібно відчуття довіри один до одного, почуття відповідальності за себе, за іншого.

Про гроші.
– Чому сьогодні так багато людей, які прагнуть мати гроші, бути багачами, олігархами? Бо їм здається, якщо вони посіли такі місця, їм все дозволено. На жаль, у нас до великої міри багатим людям дуже багато дозволено . Їх не покарають за те, що вони зашвидко їдуть, безліч промахів, де гроші говорять. - Але дуже складна справа переконати тих, хто грошей не має, що не мати грошей – це є щастя. Варто переконати людей, що не у володінні майном, грошима полягає щастя людини, воно у внутрішньому задоволенні. Коли сумління не оскаржує те, що ми робимо, а притакує - в цьому внутрішній спокій і щастя. Про це можна дуже гарно і логічно розказувати, але непереконливо. Люди скажуть, що це гарно звучить, але так хотілося б мати багато гроші :) Той, хто при Божій помочі пережив, що щось є більше, що робить щасливою людиною, ніж гроші, своїм приміром мусить послужити ближньому. Щоб люди сказали: «Ось, нормальний чоловік, має доходи, забезпечує свою родину, поводиться чесно, від нього променює щастя, сумління його не гризе». Тут філософія не теорії, а живого прикладу людей, які, не стараючись все своє життя віддати за гроші, почуваються щасливими. Це є наочний доказ. Той, хто це зрозумів, має своїм приміром переконувати людей в тому, що це так і є.

У чому простота?
– Простота полягає у високій духовній культурі бути людиною, бути собою. Не треба вдавати, вигадувати бозна-що, мати купу золотих перстенів, дуже елегантний одяг і т.д. Дуже просто бачити у своєму житті справжні духовні вартості. Примір з мистецтва. Дуже багато людей думає, що щось може бути гарним, якщо воно зроблене з дуже дорогих матеріалів: золота, срібла, мармуру. Навіть, коли будують церкви так думають: «Мусимо мати якнайдорожчий матеріал». Але краса – це щось духовне. Людина є прекрасною, коли намагається зробити себе важливою не матеріальними, а духовними цінностями. Дозвольте приклад. Дуже великі науковці, науковці світової слави, зазвичай, є дуже приступні і прості люди. Людина, яка має величезне знання, є дуже простою.

Про українську мову з любов’ю.
– Церква – це є мама. І вона говорить мовою народу, дбає про нього, живе ідеалами, втіхами, прикметами свого народу. Церква може говорити різними мовами, в залежності від потреб людини. В Росії – російською, в Японії - японською і т.д. Тут треба зрозуміти природу церкви. Якщо вона є близькою до народу, живе потребами цього народу, то вона говорить мовою свого народу.

Пізнати добро.
– Є принаймні 3 способи, як пізнавати, що є добро. Найлегший – сприйняти Божу науку через батьків, інші обставини. Тоді людині легше, бо їй дається від Господа, що є добро. Але не всі мають таке щастя. Другий спосіб пізнати, що є добро, це є філософія. Ми маємо примір грецької філософії. Задовго до Христа такі філософи, як Сократ, Аристотель та інші намагалися за допомогою людського розуму пізнавати, що є добро. Їхня мотивація була дуже простою: вони мали великих полководців, істориків і ставили собі питання, чи можна дітей цих великих людей навчити добру. І старалися зробити це завдяки філософії, розуму людського. Грецька філософія – це є дар того народу для християнства. Третій спосіб пізнати добро – слухати своє сумління. Сумління – це є Божий дар, який кожна людина одержує. Дуже багато людей намагається про нього забути, забити його, не чути голосу сумління. Той, хто прислухується до голосу, який нам каже, чи робимо добре, чи погано, може пізнати, як треба ставитися до ближніх та інше. Людина може, якщо хоче, бути доброю, користуючись цими засобами. Хоча є певні труднощі: можна помилятися щодо філософії і не прислухатися до голосу сумління. Найкраще, коли ми йдемо за Божою наукою, яка говорить, що є добро.

Про скромність з гумором.
– Скромним треба бути у серці, тоді людина не замислюється: «А як я покажу свою скромність?». Це має бути природним. Приклад. Я мав нагоду бути гостем у племінника митрополити Шептицького. Мене запросили. Я хвилювався, як це зайти до них додому, це ж є графи, шляхта, як я буду почуватися. Я був здивований, як добре я у них почувався. Якось все так гарно йшло: і розмова, і прийом. Дуже природно. Я був у захопленні. Через декілька тижнів мав нагоду зустріти дуже славного професора, оповів йому про своє враження. А він каже: «Знаєте, вони не мусять вдавати, що вони пани, вони і є панами». Скромність - це є щось, що у серці. Якщо людина скромна, у неї все природно виходить, немає штучності. Дуже мало людей, багатих людей, вміють бути багатими. Можна бути багатим і скромним. Багатство це не є гріх, це не є прокляття для тих, хто чесно його здобув. Але треба вміти бути багатим, як говориться у Святому Письмі: «Блаженні убогі духом». Оце і є секрет.

Джерело: http://t-r-r-r.blogspot.com, http://www.credo-ua.org
 
< Пред.   След. >
ALEXANDRIA © 2018