До книжки есеїстики видатного німецького філософа-герменевта Ганса-Ґеорґа Ґадамера увійшли вибрані тексти 1966 – 1989 рр., які містять спроби наблизитися до вірша. Золоті сторінки німецькомовної поезії Ґадамер прагне осмислити власне як уважний читач, не претендуючи на вичерпний літературознавчий аналіз.

У хрестоматії представлено твори видатних давньоримських поетів в українських перекладах і переспівах.
Укладач В. Маслюк.

Фінський народний епос про пригоди та звитяги героїв казкової країни Калева — найдавніша літературна пам’ятка фінського народу, написана у формі рун. Видання ілюстроване роботами фінського художника Огго Йосефа Аланена.

Редактор: Д. Павличко
З фінської переклав: Є. Тимченко

Катха-упанішада, або Катхопанішада (Kamhopanicad IAST), також «Катхака»  — ведичний текст санскритом, одна з одинадцяти упанішад канону мукха, до якого належать найстародавніші упанішади, прокоментовані Шанкаром. «Катха-упанішада» пов’язується з Шакхою Чара-Катха Крішна Яджур-веди і в каноні муктіка з 108 основних Упанішад стоїть на третьому місці.

В цій багатогранній сутті, найбільшою в Палійському каноні, описуються останні дні життя Будди і його Остаточне Звільнення (Парініббана). Ця барвиста повість містить численні вказівки Будди, що визначили розвиток його вчення, після його смерті. Крім того, в цій сутті простою мовою описується гірка людська драма, що розгорнулася серед вірних послідовників Будди напередодні смерті улюбленого вчителя.

Середньовічна Європа, така багата на героїчні події й незвичайні воєнні походи, залишила нам частину своєї духовності й ідеалів в епічних поемах. Пропонуємо Читачам «Пісню про мого Сіда» з Іспанії та «Пісню про Роланда» з Франції, які стали справжніми перлинами в культурній скарбниці цих країн.
Упорядник Лариса Федорів.
До речі, переклад українською мовою «Пісні про мого Сіда» в Україні друкується вперше.

Ріґведа — стародавній збірник релігійних гімнів, написаних ведичним санскритом. Збірник є одним із чотирьох канонічних текстів індуїзму та індійської літератури загалом, відомих як Веди. Деякі з гімнів Ріґведи все ще читають при індуїстських молитвах та в інших випадках, що робить цей текст одним із тих, що безперервно використовувалися протягом найбільшого часу.

Видання присвячене міфології давніх греків та римлян. Його статті не лише наводять міфологічні імена й назви реалій та понять античності, а й розкривають зміст міфів, розповідають про джерела їх виникнення. Підкреслюється зв’язок античної культури з культурою сучасних європейських та інших народів: показано вплив греко-римської міфології на літературу, музику, образотворче мистецтво сучасності.
Для мистецтвознавців, філологів, істориків, викладачів та студентів гуманітарних факультетів вузів.

Героїчна поема кінця XII ст. у перекладі Максима Рильського.

Антологія містить твори 25 видатних українських гуманістів епохи Відродження (кінець XV — поч. XVIII ст.): Юрія Дрогобича, Павла Русина, Станіслава Оріховського, Симона Пекаліда, Герасима Смотрицького, Дем’яна Наливайка, Івана Калимона, Івана Домбровського, Іпатія Потія та ін. Це переважно латиномовні твори, українською мовою вони не перекладалися, і вітчизняні дослідники до наукового обігу їх майже не залучали. Знайомство з ними має неабияку цінність для поглибленого вивчення історії філософії України.
Для науковців, викладачів, студентів.

У новелах класика китайської літератури XVII ст. Пу Сунліна (1640–1715) фантастичні сюжети, взяті з народних казок та легенд, химерно переплітаються з побутовими ситуаціями, його герої потраплять у світ надприродного і дивовижного.

«Нікомахова етика» — головний етичний твір Аристотеля, в якому розглянуто питання про чесноти та моральний характер. Відіграє ключову роль у етичному вченні Аристотеля. Складається з 10 книг, які було написано на основі лекцій у Ліцеї. Свою назву отримала або від того, що її було присвячено (адресовано) синові Аристотеля, Нікомаху, або від того, що він редагував цю частину етичної спадщини свого батька.

Політика (грецьк. Πολιτικ) — арістотелівський трактат про державу, що містить початки соціальної та політичної філософії, політології, а також теорії управління. Трактат написаний в останні роки (335–322 до н.е.) життя Арістотеля в Афінах, які перебувають під македонської окупацією. У книзі розглядаються проблеми родини як осередки держави, рабства, громадянства, визначення держави, а також форм її правління та цілей.

Переказ про Трістана та Ізольду належить до найпопулярніших легенд середньовіччя.
Леся Українка в примітці-передмові до своєї поеми «Ізольда Білорука» так надзвичайно стисло переказує сюжет «Романа про Трістана та Ізольду»: «Зміст його — фатальне та нещасливе кохання лицаря-васала Трістана і його королеви Ізольди Золотокосої. Се кохання постало з чарівного дання, любовного напою, випитого через помилку».
Те, що подав українському читачеві Максим Рильський, — це зроблене французьким ученим початку XX ст. Жозефом Бедьє зведення старовинних творів західноєвропейської літератури (переважно французьких, а почасти німецьких та інших, а також уламків із тих творів, що не дійшли до нас повністю), — зведення в стрункий композиційно «Роман про Трістана та Ізольду».

Поема Вергілія «Енеїда» пов’язана з гомерівським епосом і була створена з орієнтаціями на нього. В перших шести піснях вона сюжетно наслідує «Одіссею», тут розповідається про мандри енея із Трої в Італію, в наступних шести — «Іліаду», тут йдеться про війну й заснування Рима. Проте «Енеїда» є твором з іншою ідейною парадигмою і поетикою. Це вже не народний героїчний епос, а класицистична епопея, в основу якої закладена державно-політична ідеологема — прославлення Римської держави.

Вольтер-просвітитель, що оспівував радощі життя і ненавидів усе, що пригнічує людину, розкривається в своїх філософських повістях («Задіг, або Талан», «Мікромегас», «Кандід, або Оптимізм», «Простак», «Вавилонська царівна»), глибоке ідейне значення і високі художні достоїнства яких ставлять їх у ряд тих творів, що цілком витримали випробування часом.

 Ця лекція є спробою осмислити проживання і будування. Осмислення будування, про котре тут йдеться, не претендує на відкриття якоїсь урбаністичної концепції чи встановлення якихось будівельних стандартів. Ця спроба осмислення не подає будування з точки зору будівництва і техніки, а прослідковує його аж до того обшару, куди відносить те, що є.

«Феноменологія духу» Г. Гегеля (1770–1831) — одна з найвидатніших пам’яток західної культури поряд із такими шедеврами, як «Божественна комедія» Данте і п’єси Шекспіра, твір, що відіграв вирішальну роль в історії філософії, стисло підсумувавши розвиток усієї попередньої філософії й започаткувавши новий спосіб мислення про життя, історію і саме мислення.

Володимир Гнатюк у своєму «Нарисі української міфології» наводить дані про 108 міфологічних істот, що беруть початок у дохристиянській добі. Серед них є п’ятнадцять нарисів про головних поганських богів.

Іліада — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів, і приписується Гомеру, найдавніша зі збережених пам’яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою і об’єднанням численних сказань Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв.
Дія віднесена до десятого року облоги Трої (Іліону) об’єднаним ополченням грецьких вождів. Сказання про попередні події (викрадення Олени Парісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл, Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само як і результат війни (загибель Трої), передбачаються в Іліаді відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу, епізод з історії облоги Трої.

Одіссея — епічна поема Гомера, що описує поневіряння та повернення на батьківщину героя троянської війни, царя Ітаки Одіссея. Будучи закінченою пізніше «Іліади», «Одіссея» слідує за більш раннім епосом, однак не є безпосереднім продовженням «Іліади».

Книга розповідає про збройну боротьбу за Українську державу під жовто-блакитним прапором УНР та чорним прапором Холодного Яру, на якому було написано: «Воля України — або смерть!» Події відбуваються на теренах сучасних Черкаської, Кіровоградської та Вінницької областей, у Києві, Полтаві й на території тодішньої Польщі.

Ця книжка — унікальна спроба цілісного дослідження феномена української культури з найдавніших до новітніх часів, здійснена у 30-ті роки українськими вченими-емігрантами в Чехо-Словаччині. Лекції Д. Антоновича, Д. Чижевського, Д. Дорошенка, В. Січинського та інших непересічних фахівців дають ґрунтовне уявлення про розвій вітчизняної освіти та книгодруку, філософії та релігії, різних видів мистецтва тощо. Вперше публікуються біографічні відомості про авторів, які розкривають складну картину наукового й громадського життя на Україні та в еміграції передвоєнних років. Численні ілюстрації охоплюють основні види українського образотворчого мистецтва.
Для істориків, мистецтвознавців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться історією національної культури.

Спираючись на великі знання в галузі етнографії, теології, історії релігій, автор аналізує поведінку і відчуття людини у світі, наповненому релігійним значенням. Чому ми відчуваємо благоговіння перед побудованим новим будинком; чому у кожної людини є на землі місце, куди їй постійно хочеться повернутися; чому дитину при хрещенні опускають у воду; чому ми з нетерпінням чекаємо нового року, пов’язуючи з ним багато надії; що таке дійсна і уявна реальність, дійсне і уявне час для віруючого; що означають деякі релігійні свята і як вони впливають на свідомість і вчинки людини. На ці та багато інших питань даються відповіді у цій книзі.

Збірка «Антологія римської поезії» містить переклади М. Зерова із шести давньоримських поетів, які обіймають великий проміжок часу від перших десятиліть І ст. до н. е. до початку ІІ ст. н. е.

Ця ґрунтовна праця створена видатними українськими вченими й мистецтвознавцями Іваном Крип’якевичем, Володимиром Радзикевичем. Миколою Голубцем, Степаном Чарнецьким та Василем Барвінським у 30-ті роки XX ст. В яскравій та доступній формі автори подають основні відомості про розвиток українського письменства, образотворчого мистецтва, театру та музики від княжої доби до першої третини XX ст. у тісному зв’язку із поступом українського суспільства.
Для викладачів, культурологів, мистецтвознавців, студентів, усіх, хто цікавиться українською культурою.

Монографія — результат багаторічних досліджень академіка АН УРСР І. П. Крип’якевича з історії Галицько-Волинської землі періоду Давньоруської держави та феодальної роздробленості. Розкрито умови формування Галицько-Волинського князівства, його адміністративно-територіальний поділ, соціально-економічні й політичні відносини, вклад у боротьбу проти експансії католицьких феодалів та навали кочівників-завойовників, показано дружні взаємовідносини Галицько-Волинської Русі з іншими давньоруськими землями, доведено безпідставність тверджень польської буржуазно-шовіністичної історіографії, що заперечувала східнослов’янський характер Галичини й Волині та прогресивну роль Київської Русі на цих землях.
Для істориків, археологів, викладачів і студентів вузів, краєзнавців.

Монографія присвячена історико-філософському осмисленню такого складного і малодослідженого явища, як ренесансний гуманізм в Україні. Погляди вітчизняних гуманістів на проблеми людини, природи, Бога, освіти, морального виховання, історіософії, держави і права тощо розглядаються в широкому контексті європейського Відродження. Монографія написана переважно на основі маловідомих іншомовних джерел XV — поч. XVII ст.
Для науковців, викладачів і студентів вищої школи та всіх, хто цікавиться історією української філософії.

Італійський політик, філософ, історик, письменник, поет і комедіограф Нікколо Мак’явеллі (1469–1527) особливої слави зажив своїм знаменитим твором «Державець» (1513), в якому він зробив спробу сформулювати загальні закони політичного життя, викласти суть «ремесла політика», а також визначити роль і місце державця в Європі та Італії XVI століття. У наші дні ці питання набули надзвичайної гостроти та актуальності.

У запропонованому філософському нарисі Хосе Ортеги-І-Гассета, написаному у 1926 році, це називається феноменом Мас. Маса, як якісна категорія, є суб’єктом у спільноті, в чомусь абсолютно пасивний, але часом і дуже агресивний суб’єкт. Як він визначається? З історії ми знаємо термін «плебеї». Із інших визначень масовості одна я найяскравіших, що у нас на слуху — опосередковане визначення Антона Чехова у відомому висловлюванні «я по краплі вичавлюю із себе раба». Де «раб» є синонімом масовості, — підсиленим синонімом у Чехова, із правом сильної і вимогливої людини використання саме цього слова щодо себе самого.

«Держава» великого давньогрецького філософа Платона (бл. 427 — бл. 347 р. до н.е.) є одним з найоригінальніших і найсміливіших політичних трактатів у історії людства.
Багатство змісту «Держави», напружений пульс вільної, неуперсдже ної думки зумовили те, що для всіх поколінь від часу її появи й досьогодні вона є джерелом найрізноманітніших ідей і натхнення до наукового пошуку.

Іон — ранній діалог Платона, виник приблизно в 399 році до н. е.
В діалозі йдеться мова про те, що поезія — дар від Бога, а не результат знань. Дискутуючі сторони діалогу — Сократ та Іон, який походить з Ефесу мандрівний рапсод. Іон знається тільки у своїй поезії, і не може навіть її об’єктивно оцінити.
У діалозі розглянуто співвідношення між поезією та знанням і його предметами. Устами Сократа Платон виголошує тезу, що однаково рапсоди, як і творці поезії, діють під впливом божественного натхнення, а не знання, як намагався доводити Іон.
Зазначений діалог має значення для теорії та філософії мистецтва і поезії зокрема.

Работа директора ИФ НАНУ Мирослава Поповича представляет собой вполне трезвую попытку, не влезая в дебри определения «украинской нации», «национальной украинской культуры», рассмотреть в целостности все то, что входит в культурный фонд украинского народа. По возможности рассмотреть украинскую культуру системно, помня, что разные люди, социально-культурные слои, политические течения всегда вбирали с этого фонда не все накопленное, а лишь то, что хотели и что могли. Обращаясь к украинской культуре через этническое единство, биологическое родство автор обращается к проблемам новаций в рамках определенных этносов, рассматривает духовную культуру украинского общества в тесной связи с политической и хозяйственной. Не смотря на то, что авторская концепция порой дает крен во все те же дебри «единого праславянства», из которых еле выползли культурологи и философы XIX–XX вв., местами утрачивая заявленную системность. Но в виду того, что весь комплекс проблем украинской культуры освещается автором в связи с мировым культурным процессом, допускающим альтернативные точки зрения, то на фоне аналогичных «национальных форматов» это учебное пособие выглядит достаточно непринужденно, открывая разностороннюю перспективу следующим поколениям исследователей.

 Ця лекція була прочитана у мерії Баттерсі під егідою Південнолондонської гілки Національного світського товариства. Редактор зазначає, що погоджується з політичними та іншими поглядами, висловленими протягом лекції, і бажає розділити відповідальність за них з високошановним паном Бертраном Расселом

Поема геніального грузинського поета кінці 12 — початку 13 століття відтворює національну культуру, звичаї та побут Грузії періоду раннього грузинського відродження. Герої поеми, мужні Таріел та Автанділ, які вирушають на розшуки коханої Таріела — царівни Нестан-Дареджан, здійснюють низку великих подвигів. Твір сповнений глибокого гуманізму й любові до батьківщини.