Украинский философ Г. С. Сковорода (1722 — 1794) был настолько незаурядной и разносторонней личностью, что просвещенные украинцы называли его «своим Пифагором», «украинским Сократом», «степным Ломоносовым». А что касается памяти народной, то по свидетельству историка Н. И. Костомарова, мало можно указать таких народных лиц, каким был Сковорода и которых бы так помнил и уважал украинский народ. Отзвуки легендарной жизни странствующего поэта и мудреца и по сей день рассыпаны в речи украинской то в виде шутки, поговорки, а то в виде афоризма, приписываемых Сковороде. Копии портрета Сковороды в XIX веке висели во многих домах на Украине.
До книжки есеїстики видатного німецького філософа-герменевта Ганса-Ґеорґа Ґадамера увійшли вибрані тексти 1966 – 1989 рр., які містять спроби наблизитися до вірша. Золоті сторінки німецькомовної поезії Ґадамер прагне осмислити власне як уважний читач, не претендуючи на вичерпний літературознавчий аналіз.
«…Одному доверяется простое письмо, а другому доверяется большое и тайное, от чего зависит судьба многих. Так и я. Я знаю, что обязан передать Бхагавадгиту русскому читателю и что с меня спросится за это. Двадцать пять лет я работал над этим, отталкивая и вникая, поскольку был способен. Я не надеялся издать эту работу и думал только о том, как бы сохранить её. Но вот, Жизнь совершенно неожиданно открыла мне возможность издать Гиту. Я принял это, как милость Жизни, что моя работа не отвергнута и даже более того, что дана возможность продолжать». /Из писем Бориса Леонидовича Смирнова/
Фінський народний епос про пригоди та звитяги героїв казкової країни Калева — найдавніша літературна пам’ятка фінського народу, написана у формі рун. Видання ілюстроване роботами фінського художника Огго Йосефа Аланена.
Редактор: Д. Павличко
З фінської переклав: Є. Тимченко
Катха-упанішада, або Катхопанішада (Kamhopanicad IAST), також «Катхака» — ведичний текст санскритом, одна з одинадцяти упанішад канону мукха, до якого належать найстародавніші упанішади, прокоментовані Шанкаром. «Катха-упанішада» пов’язується з Шакхою Чара-Катха Крішна Яджур-веди і в каноні муктіка з 108 основних Упанішад стоїть на третьому місці.
В цій багатогранній сутті, найбільшою в Палійському каноні, описуються останні дні життя Будди і його Остаточне Звільнення (Парініббана). Ця барвиста повість містить численні вказівки Будди, що визначили розвиток його вчення, після його смерті. Крім того, в цій сутті простою мовою описується гірка людська драма, що розгорнулася серед вірних послідовників Будди напередодні смерті улюбленого вчителя.
Середньовічна Європа, така багата на героїчні події й незвичайні воєнні походи, залишила нам частину своєї духовності й ідеалів в епічних поемах. Пропонуємо Читачам «Пісню про мого Сіда» з Іспанії та «Пісню про Роланда» з Франції, які стали справжніми перлинами в культурній скарбниці цих країн. Упорядник Лариса Федорів. До речі, переклад українською мовою «Пісні про мого Сіда» в Україні друкується вперше.
Ріґведа — стародавній збірник релігійних гімнів, написаних ведичним санскритом. Збірник є одним із чотирьох канонічних текстів індуїзму та індійської літератури загалом, відомих як Веди. Деякі з гімнів Ріґведи все ще читають при індуїстських молитвах та в інших випадках, що робить цей текст одним із тих, що безперервно використовувалися протягом найбільшого часу.
Видання присвячене міфології давніх греків та римлян. Його статті не лише наводять міфологічні імена й назви реалій та понять античності, а й розкривають зміст міфів, розповідають про джерела їх виникнення. Підкреслюється зв’язок античної культури з культурою сучасних європейських та інших народів: показано вплив греко-римської міфології на літературу, музику, образотворче мистецтво сучасності.
Для мистецтвознавців, філологів, істориків, викладачів та студентів гуманітарних факультетів вузів.
В українській літературі 17 століття було часом формування та розквіту літературного стилю бароко. Його предтечею вважається ще Іван Вишенський, але розквітло бароко у творчості Мелетія Смотрицького, Кирила Транквіліона-Старовецького та з появою київської школи. На формування українського бароко найбільше вплинуло відновлення православної ієрархії у 1620 році, заснування київської школи 1615 року та її реформи, проведені митрополитом Петром (Могилою) (1644) і гетьманом Іваном Мазепою (1694). І нові православні ієрархи, і професори Академії були головними представниками бароко, яке іноді звуть «козацьким», що не зовсім вірно, оскільки козаки мають до нього досить віддалене відношення, як в літературі, так і в інших видах мистецтва. Головними митцями були духовні особи, ченці та ієрархи. Звідси і головна відмінність українського бароко від західноєвропейського — його переважно духовний характер. Представлено полемічні, навчально-ораторскі, історико-графічні, поетичні та белетристичні твори український літератури XVII ст.
Антологія містить твори 25 видатних українських гуманістів епохи Відродження (кінець XV — поч. XVIII ст.): Юрія Дрогобича, Павла Русина, Станіслава Оріховського, Симона Пекаліда, Герасима Смотрицького, Дем’яна Наливайка, Івана Калимона, Івана Домбровського, Іпатія Потія та ін. Це переважно латиномовні твори, українською мовою вони не перекладалися, і вітчизняні дослідники до наукового обігу їх майже не залучали. Знайомство з ними має неабияку цінність для поглибленого вивчення історії філософії України. Для науковців, викладачів, студентів.
У новелах класика китайської літератури XVII ст. Пу Сунліна (1640–1715) фантастичні сюжети, взяті з народних казок та легенд, химерно переплітаються з побутовими ситуаціями, його герої потраплять у світ надприродного і дивовижного.
«Роздуми» Марка Аврелія — записки з мандрівки до самого себе. Посідаючи владу над величезною державою, римський імператор Марк Аврелій Антонін наполегливо шукає себе як простого громадянина Всесвіту. Спомогою в цьому — філософія, зокрема, вчення стоїків: з одного боку — послідовно матеріалістичне, з іншого — одне з найодухотвореніших у європейській інтелектуальній історії.
Для тих, хто в пошуку.
Переклад виконано за виданням: Абу Наср аль-Фарабі. Кітаб аль-Мілля / Тахкік Мухсін Магді. — Бейрут: Дар аль-Машрік, 1991. — С. 41-66.
«Релігія — це погляди та дії, встановлені та визначені тими умовами, які заповів спільноті її перший керівник. Він прагнув за допомогою цього досягнути своєї мети щодо людей або ж встановити для них певні обмеження».
«Нікомахова етика» — головний етичний твір Аристотеля, в якому розглянуто питання про чесноти та моральний характер. Відіграє ключову роль у етичному вченні Аристотеля. Складається з 10 книг, які було написано на основі лекцій у Ліцеї. Свою назву отримала або від того, що її було присвячено (адресовано) синові Аристотеля, Нікомаху, або від того, що він редагував цю частину етичної спадщини свого батька.
Політика (грецьк. Πολιτικ) — арістотелівський трактат про державу, що містить початки соціальної та політичної філософії, політології, а також теорії управління. Трактат написаний в останні роки (335–322 до н.е.) життя Арістотеля в Афінах, які перебувають під македонської окупацією. У книзі розглядаються проблеми родини як осередки держави, рабства, громадянства, визначення держави, а також форм її правління та цілей.
Переказ про Трістана та Ізольду належить до найпопулярніших легенд середньовіччя. Леся Українка в примітці-передмові до своєї поеми «Ізольда Білорука» так надзвичайно стисло переказує сюжет «Романа про Трістана та Ізольду»: «Зміст його — фатальне та нещасливе кохання лицаря-васала Трістана і його королеви Ізольди Золотокосої. Се кохання постало з чарівного дання, любовного напою, випитого через помилку». Те, що подав українському читачеві Максим Рильський, — це зроблене французьким ученим початку XX ст. Жозефом Бедьє зведення старовинних творів західноєвропейської літератури (переважно французьких, а почасти німецьких та інших, а також уламків із тих творів, що не дійшли до нас повністю), — зведення в стрункий композиційно «Роман про Трістана та Ізольду».
Поема Вергілія «Енеїда» пов’язана з гомерівським епосом і була створена з орієнтаціями на нього. В перших шести піснях вона сюжетно наслідує «Одіссею», тут розповідається про мандри енея із Трої в Італію, в наступних шести — «Іліаду», тут йдеться про війну й заснування Рима. Проте «Енеїда» є твором з іншою ідейною парадигмою і поетикою. Це вже не народний героїчний епос, а класицистична епопея, в основу якої закладена державно-політична ідеологема — прославлення Римської держави.
Вольтер-просвітитель, що оспівував радощі життя і ненавидів усе, що пригнічує людину, розкривається в своїх філософських повістях («Задіг, або Талан», «Мікромегас», «Кандід, або Оптимізм», «Простак», «Вавилонська царівна»), глибоке ідейне значення і високі художні достоїнства яких ставлять їх у ряд тих творів, що цілком витримали випробування часом.
«Ми зібралися тут, щоб вшанувати пам’ять нашого земляка композитора Конрадіна Крейцера. Якщо ми задамось метою вшанувати одного з тих, хто покликаний до створення великих творів, то передусім ми повинні віддати належне його доробку. У випадку композитора ми здійснюємо це відтворюючи його твори. Тут звучить пісня, музика хоральна, оперна і камерна. У цих звуках нам являється митець, лише у своїй творчості він може постати перед нами по-справжньому. Чим вища майстерність митця, тим автономнішим, самостійнішим стає щодо свого творця його доробок».
Ця лекція є спробою осмислити проживання і будування. Осмислення будування, про котре тут йдеться, не претендує на відкриття якоїсь урбаністичної концепції чи встановлення якихось будівельних стандартів. Ця спроба осмислення не подає будування з точки зору будівництва і техніки, а прослідковує його аж до того обшару, куди відносить те, що є.
«Феноменологія духу» Г. Гегеля (1770–1831) — одна з найвидатніших пам’яток західної культури поряд із такими шедеврами, як «Божественна комедія» Данте і п’єси Шекспіра, твір, що відіграв вирішальну роль в історії філософії, стисло підсумувавши розвиток усієї попередньої філософії й започаткувавши новий спосіб мислення про життя, історію і саме мислення.
Володимир Гнатюк у своєму «Нарисі української міфології» наводить дані про 108 міфологічних істот, що беруть початок у дохристиянській добі. Серед них є п’ятнадцять нарисів про головних поганських богів.
Іліада — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів, і приписується Гомеру, найдавніша зі збережених пам’яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою і об’єднанням численних сказань Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв. Дія віднесена до десятого року облоги Трої (Іліону) об’єднаним ополченням грецьких вождів. Сказання про попередні події (викрадення Олени Парісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл, Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само як і результат війни (загибель Трої), передбачаються в Іліаді відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу, епізод з історії облоги Трої.
Одіссея — епічна поема Гомера, що описує поневіряння та повернення на батьківщину героя троянської війни, царя Ітаки Одіссея. Будучи закінченою пізніше «Іліади», «Одіссея» слідує за більш раннім епосом, однак не є безпосереднім продовженням «Іліади».
Книга розповідає про збройну боротьбу за Українську державу під жовто-блакитним прапором УНР та чорним прапором Холодного Яру, на якому було написано: «Воля України — або смерть!» Події відбуваються на теренах сучасних Черкаської, Кіровоградської та Вінницької областей, у Києві, Полтаві й на території тодішньої Польщі.
Ця книжка — унікальна спроба цілісного дослідження феномена української культури з найдавніших до новітніх часів, здійснена у 30-ті роки українськими вченими-емігрантами в Чехо-Словаччині. Лекції Д. Антоновича, Д. Чижевського, Д. Дорошенка, В. Січинського та інших непересічних фахівців дають ґрунтовне уявлення про розвій вітчизняної освіти та книгодруку, філософії та релігії, різних видів мистецтва тощо. Вперше публікуються біографічні відомості про авторів, які розкривають складну картину наукового й громадського життя на Україні та в еміграції передвоєнних років. Численні ілюстрації охоплюють основні види українського образотворчого мистецтва. Для істориків, мистецтвознавців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться історією національної культури.
Спираючись на великі знання в галузі етнографії, теології, історії релігій, автор аналізує поведінку і відчуття людини у світі, наповненому релігійним значенням. Чому ми відчуваємо благоговіння перед побудованим новим будинком; чому у кожної людини є на землі місце, куди їй постійно хочеться повернутися; чому дитину при хрещенні опускають у воду; чому ми з нетерпінням чекаємо нового року, пов’язуючи з ним багато надії; що таке дійсна і уявна реальність, дійсне і уявне час для віруючого; що означають деякі релігійні свята і як вони впливають на свідомість і вчинки людини. На ці та багато інших питань даються відповіді у цій книзі.
Збірка «Антологія римської поезії» містить переклади М. Зерова із шести давньоримських поетів, які обіймають великий проміжок часу від перших десятиліть І ст. до н. е. до початку ІІ ст. н. е.
Учебное пособие, подготовленное Институтом философии им. Г. С. Сковороды НАН Украины, освещает развитие религии на украинских землях, дает знания о религиозных процессах и закономерностях их развития в разных конфессиях. Религии древних обществ на землях Украины, дохристианские языческие верования, христианизация Украины, Средневековое христианство, религиозно-церковная жизнь в Украине во время ее безгосударственности, колониальной неволи, религии национальных меньшинств в Украине, религиозно-церковные процессы периода советской власти, религиозно-церковная жизнь в независимой Украине, тенденции развития религии в ближайшем будущем — такова краткая периодизация материалов пособия и отдельных его разделов.
Збірник вибраних праць М. І. Костомарова, названий за його відомою монографією «Слов’янська міфологія», містить найважливіші дослідження його з фольклористики, літературознавства, а також окремі публіцистичні виступи, що мають безпосереднє відношення до історії української культури.
Ця ґрунтовна праця створена видатними українськими вченими й мистецтвознавцями Іваном Крип’якевичем, Володимиром Радзикевичем. Миколою Голубцем, Степаном Чарнецьким та Василем Барвінським у 30-ті роки XX ст. В яскравій та доступній формі автори подають основні відомості про розвиток українського письменства, образотворчого мистецтва, театру та музики від княжої доби до першої третини XX ст. у тісному зв’язку із поступом українського суспільства. Для викладачів, культурологів, мистецтвознавців, студентів, усіх, хто цікавиться українською культурою.
Монографія — результат багаторічних досліджень академіка АН УРСР І. П. Крип’якевича з історії Галицько-Волинської землі періоду Давньоруської держави та феодальної роздробленості. Розкрито умови формування Галицько-Волинського князівства, його адміністративно-територіальний поділ, соціально-економічні й політичні відносини, вклад у боротьбу проти експансії католицьких феодалів та навали кочівників-завойовників, показано дружні взаємовідносини Галицько-Волинської Русі з іншими давньоруськими землями, доведено безпідставність тверджень польської буржуазно-шовіністичної історіографії, що заперечувала східнослов’янський характер Галичини й Волині та прогресивну роль Київської Русі на цих землях. Для істориків, археологів, викладачів і студентів вузів, краєзнавців.
Книга написана на концептуально новій основі. Це перший підручник з усної народної творчості, виданий у роки незалежності України. У ньому широко представлено різножанровий фактичний матеріал, використано вагомі здобутки вітчизняних та зарубіжних дослідників. У підручнику висвітлюються розвиток народної творчості від витоків до сучасності, особливості побутування текстів за певних історичних умов. Запропоновано нову періодизацію фольклору та класифікацію жанрів з урахуванням сучасних досліджень історії, етнопсихології, культурології, міфології. Кожне явище народної творчості розглядається у його зв’язку з художньою літературою.
Підручник орієнтований на студентів філологічних, народознавчих, культурологічних та інших гуманітарних спеціальностей, а також магістрантів, аспірантів та фахівців, які цікавляться українською культурою.
Монографія присвячена історико-філософському осмисленню такого складного і малодослідженого явища, як ренесансний гуманізм в Україні. Погляди вітчизняних гуманістів на проблеми людини, природи, Бога, освіти, морального виховання, історіософії, держави і права тощо розглядаються в широкому контексті європейського Відродження. Монографія написана переважно на основі маловідомих іншомовних джерел XV — поч. XVII ст. Для науковців, викладачів і студентів вищої школи та всіх, хто цікавиться історією української філософії.
«Алхімік» — роман у формі історичної розповіді, в якому розповідається про таємні братства Європи ХVI століття, де автор висловлюється за свободу думки.
У творі «Пес на ім'я Моассі» ми зустрічаємо критичний погляд на проблеми людства у формі фантастичної розповіді. Головним героєм виступає пес, який, отримавши тіло людини, але у душі залишившись собакою, дивиться із властивою йому простотою логіки на ірраціональні моменти людського суспільства.
Італійський політик, філософ, історик, письменник, поет і комедіограф Нікколо Мак’явеллі (1469–1527) особливої слави зажив своїм знаменитим твором «Державець» (1513), в якому він зробив спробу сформулювати загальні закони політичного життя, викласти суть «ремесла політика», а також визначити роль і місце державця в Європі та Італії XVI століття. У наші дні ці питання набули надзвичайної гостроти та актуальності.
У посібнику розглядається мораль як суспільне явище, як феномен культури та як форма світовідношення, висвітлюється моральна проблематика людської свідомості, діяльності й спілкування. Розкриваються внутрішні, екзистенційні аспекти моральності, питання добра і зла, відповідальності, сенсу життя, щастя, справедливості, любові. Аналізується низка актуальних етичних проблем зокрема співвідношений моралі й права, моралі й політики, національних і загальнолюдських моральних цінностей.
«Антихристианин. Проклятие христианству») — философская работа немецкого философа Фридриха Ницше, поднимающая проблему сущности христианства. Первоначально эта работа Ницше задумывалась как первая книга «Переоценки всех ценностей». Книга писалась почти параллельно с «Сумерками идолов». Однако планы Ницше меняются и он вскоре сообщает Г. Брандесу о том, что он закончил «Переоценку всех ценностей». То же он писал П. Дёйссену 26 ноября, сообщая, что «Переоценка всех ценностей» с основным заглавием «Антихристианин» готова.
Еще до недавнего времени украинскую философию олицетворяло одно имя — Григорий Сковорода. Авторы учебного пособия приоткрывают новый ракурс на всю историю украинской философии, представляя вниманию читателя около 120 имен украинских мыслителей — основные этапы их жизни и творчества, концептуальную основу их философского наследия и др. Приводится широкая библиография. К сожалению, эта книга стала последней редакционной работой в жизни известного украинского ученого, философа, декана философского факультета КНУ им. Шевченко, инициатора создания цикла книг по истории украинской философии и культуры Николая Федосеевича Тарасенко.
«...Мислення певної епохи може прибрати щодо мислення давніших епох двох протилежних постав, надто ж стосовно нещодавнього минулого, котре завжди є найактивнішим нагромаджувачем геть усього дотеперішнього. І справді, є епохи, коли мислення свідомо розвиває зароджені передніше ідеї, та епохи, коли нещодавнє минуле сприймається як таке, що потребує нагального, докорінного реформування. Перші є епохами мирної, а другі — войовничої філософії, котра прагне до руйнації минулого шляхом його радикального подолання. Наша епоха належить до останнього різновиду, але при цьому її треба розглядати не як таку, що тепер завершується, а лиш зароджується».
«Мої нотатки про Канта, опубліковані 1924 року в "Ревіста де Оксіденте", — не що інше, як коротенька промова до його роковин. Мова в них, властиво, не про філософію Канта, а про зв’язок між Кантом та його філософією. Такий спосіб трактування філософії, коли говорять не про неї саму, а про її злучення з людиною, котра її випродукувала, не є примхою чи якимсь дивацтвом. Гадаю, саме в цьому полягає правдива суть історії філософії».
У запропонованому філософському нарисі Хосе Ортеги-І-Гассета, написаному у 1926 році, це називається феноменом Мас. Маса, як якісна категорія, є суб’єктом у спільноті, в чомусь абсолютно пасивний, але часом і дуже агресивний суб’єкт. Як він визначається? З історії ми знаємо термін «плебеї». Із інших визначень масовості одна я найяскравіших, що у нас на слуху — опосередковане визначення Антона Чехова у відомому висловлюванні «я по краплі вичавлюю із себе раба». Де «раб» є синонімом масовості, — підсиленим синонімом у Чехова, із правом сильної і вимогливої людини використання саме цього слова щодо себе самого.
Запропонований навчальний посібник є однією зі спроб окреслити сучасний стан і зміст філософської проблематики. Він розрахований на студентів заочної та дистанційної форм навчання. Може також бути корисним тим, хто хоче ознайомитися з початками філософії. Основне завдання посібника — дати методичний та теоретичний матеріал для безконтактного (самостійного) вивчення філософії як навчальної дисципліни. Це зумовило таку його особливість, як конспективна, стисла форма викладу матеріалу, де подають найнеобхідніші початкові основи філософських знань. Унаслідок цього посібник передбачає необхідність звертання до інших підручників з філософії, словників, філософських хрестоматій та антологій, оригінальних текстів.
«Бенкет» Платона належить до найвищих осягнень філософської думки і шедеврів світової літератури. Як кожний великий твір Платонів «Бенкет» не втрачає своєї актуальності і по-новому про¬мовляє до кожного нового покоління. Його змістом є натхненний і захопливий своїм артистизмом та імпровізаційністю пошук відповіді на одвічне питання філософії про смисл людського життя. Для Платона він збувається в Еросі, у пристрасному бажанні, що має божественне походження і є нашим пориванням до Бога.
У сучасному світі цей твір набуває особливого звучання. Надто, якщо погодитися з К’єркегором, який вбачає причину занепаду сучасної людини у бракові пристрасті. «Бенкет» пробуджує закладену в людській природі пристрасть, виводить на стежку, де кожен може знайти для себе щось найважливіше. І тоді вже не зможе бути байдужим.
«Держава» великого давньогрецького філософа Платона (бл. 427 — бл. 347 р. до н.е.) є одним з найоригінальніших і найсміливіших політичних трактатів у історії людства.
Багатство змісту «Держави», напружений пульс вільної, неуперсдже ної думки зумовили те, що для всіх поколінь від часу її появи й досьогодні вона є джерелом найрізноманітніших ідей і натхнення до наукового пошуку.
Іон — ранній діалог Платона, виник приблизно в 399 році до н. е.
В діалозі йдеться мова про те, що поезія — дар від Бога, а не результат знань. Дискутуючі сторони діалогу — Сократ та Іон, який походить з Ефесу мандрівний рапсод. Іон знається тільки у своїй поезії, і не може навіть її об’єктивно оцінити.
У діалозі розглянуто співвідношення між поезією та знанням і його предметами. Устами Сократа Платон виголошує тезу, що однаково рапсоди, як і творці поезії, діють під впливом божественного натхнення, а не знання, як намагався доводити Іон.
Зазначений діалог має значення для теорії та філософії мистецтва і поезії зокрема.
Работа директора ИФ НАНУ Мирослава Поповича представляет собой вполне трезвую попытку, не влезая в дебри определения «украинской нации», «национальной украинской культуры», рассмотреть в целостности все то, что входит в культурный фонд украинского народа. По возможности рассмотреть украинскую культуру системно, помня, что разные люди, социально-культурные слои, политические течения всегда вбирали с этого фонда не все накопленное, а лишь то, что хотели и что могли. Обращаясь к украинской культуре через этническое единство, биологическое родство автор обращается к проблемам новаций в рамках определенных этносов, рассматривает духовную культуру украинского общества в тесной связи с политической и хозяйственной. Не смотря на то, что авторская концепция порой дает крен во все те же дебри «единого праславянства», из которых еле выползли культурологи и философы XIX–XX вв., местами утрачивая заявленную системность. Но в виду того, что весь комплекс проблем украинской культуры освещается автором в связи с мировым культурным процессом, допускающим альтернативные точки зрения, то на фоне аналогичных «национальных форматов» это учебное пособие выглядит достаточно непринужденно, открывая разностороннюю перспективу следующим поколениям исследователей.
Бертран Рассел (1872 — 1970) — відомий англійський філософ, математик і громадський діяч, лауреат Нобелівської премії 1950 року. На сторінках цієї праці в популярній формі викладено історію західноєвропейської філософії від її народження в еллінській античності й до нашого сторіччя, докладно висвітлено взаємозв’язок та взаємовплив філософії і процесів розвитку суспільства й практичної діяльності людей.
Книжка корисна для тих, хто вивчає історію філософії в навчальних закладах, та для самоосвіти.
Ця лекція була прочитана у мерії Баттерсі під егідою Південнолондонської гілки Національного світського товариства. Редактор зазначає, що погоджується з політичними та іншими поглядами, висловленими протягом лекції, і бажає розділити відповідальність за них з високошановним паном Бертраном Расселом
Поема геніального грузинського поета кінці 12 — початку 13 століття відтворює національну культуру, звичаї та побут Грузії періоду раннього грузинського відродження. Герої поеми, мужні Таріел та Автанділ, які вирушають на розшуки коханої Таріела — царівни Нестан-Дареджан, здійснюють низку великих подвигів. Твір сповнений глибокого гуманізму й любові до батьківщини.
Книгу присвячено широкому колу питань теорії культури, що стосуються як природничих, так і гуманітарних наук. Ідея про те, що культура є феноменом самоорганізації ноосфери, була вперше висловлена автором ще 1992 р. Значно докладніше вона була розроблена у книзі «Самоорганізація і культура» (Київ, 1999 р.). З того часу в науковому апараті культурології значно звичнішими стали поняття синерґетики та кібернетики. З цих позицій автор аналізує цілу низку актуальних проблем культури, зокрема, й української, з притаманними їй гострими аспектами. Призначена для представників точних та гуманітарних наук, які цікавляться проблемами культури. Вона буде корисною для студентів та аспірантів, що вивчають культурологію, а також для викладачів культурологічних дисциплін.